У Концертному залі Гуго Коллонтая Кременецької гуманітарно-педагогічної академії ім.Тараса Шевченка відбувся традиційний музичний вечір колядок для кременчан та гостей нашого міста. Тільки цього разу цей захід носив благодійний характер, яскраво виражений у назві «Подаруй Різдво солдату». Зібрані кошти підуть на придбання тепловізора для нашого захисника Євгенія Найчука та його побратимів.

Відкрив концерт оркестр народних інструментів та зведений хор під керівництвом Надії Найчук та Інни Ратинської з українською народною піснею «Щедрівочка щедрувала». До оркестру приєднався вокальний ансамбль «Сфорца» (керівник Інна Ратинська), що виконав твір Франца Ксавера Грубера «Свята ніч». Аранжування Валерія Яскевича. Місцевий поет Павло Старух виступив з авторською поезією «Я сьогодні в Дніпрі», а вокально-інструментальний ансамбль під орудою Юрія Лярського – з піснею «Над Україною сяйво зійшло» (слова О.Наклюцької, музика Ю.Лярського).

Продовжив програму цикл колядок та різдвяних пісень у виконанні чоловічого квартету з керівником Аллою Афанасенко («Сяють зорі», слова Н.Семени, музика А.Попруги, обробка О.Токар), капели бандуристів з Іриною Харамбурою (колядки «Во Вифлеємі зоря сіяє», «Радуйтеся, всі люди» в обробці О.Герасименко), жіночого вокального ансамблю «Калина» під керівництвом Олени Новик, у фортепіанному супроводі Ірини Матвійчук («Різдвяна зірка», музика А.Раміресса, переклад тексту та обробка О.Токар), народного аматорського жіночого вокального ансамблю «Криниченька» під орудою Надії Русакової («Княжа корона», слова народні, музика Г.Гаврилець), чоловічого вокального ансамблю з керівником Аллою Афанасенко («Нічка та ясная»), вокального ансамблю «Сфорца» (керівник Інна Ратинська) з піснею «Народився Бог на санях» Б.-І.Антонича та В.Жданкіна, народного хору під орудою Галини Левицької та Мар’яни Моронжук («Добрий вечір тобі, пане господарю», «Сієм, сієм, посіваєм»), жіночого вокального тріо (керівник Алла Афанасенко, концертмейстер Алла Савчук; слова О Шубеляк, музика О. Нідик «Святий отче Миколаю»).

Дует Олександра Вертко та Павло Левицький подарували присутнім пісню «Last Christmas» Дж.Майкла, солістка Ірина Матвійчук – авторську композиція «Новорічна» у власному фортепіанному супроводі. Тематичні інструментальні твори презентували скрипаль Олег Дацюк і сопілкарка Мар’яна Томашівська (Вільям Чаттертон Дікс «Що за дитя?»), а всесвітньовідомий «Щедрик» М.Леонтовича – ансамбль сопілкарів з керівником Мар’яною Томашівською та Юлія Мельник в аранжуванні для фортепіано Євгенії Сороки.

Завершили музичну програму камерний хор (керівник Алла Афанасенко) і солістка Тетяна Герасим з польською народною колядкою «Люляй, Єзуню», солістка Ілона Яловська з піснею «Ой прилетіли два соколоньки» (слова народні, музика І.Небесного, аранжування М.Гобдича), Галина Швидків (Джеймс Пірпонт «Jingle Bells») та симфонічний оркестр (керівник і диригент Володимир Козачок): «White Christmas» Ірвіна Берліна разом із солісткою Мар’яною Моронжук та «Різдвяний фестиваль» Лерона Андерсона.

Вели програму Ольга Гончар і Микола Микулинець. Звукорежисер Лев Харамбура. Режисер-постановник Павло Левицький.

У проведенні різноманітних заходів для молоді Кременецької гуманітарно-педагогічної академії ім.Тараса Шевченка є багато традиційних моментів. Одні з них є незмінними, інші з'явилися нещодавно. Так, улюблене для наймолодших студентів свято «Дебют першокурсника», опираючись на давню традицію, відкрив знаменитий Гімн студентства «Гаудеамус». А хвилина мовчання, що стала традиційною з початком російської агресії, внесла свою нотку смутку, скорботи і данину пам'яті захисникам, які віддали своє життя за волю і незалежність рідної землі. Разом із тим учасники заходу підтримали слова вдячності військовим, медикам, рятувальникам, волонтерам за те, щоб такі маленькі свята могли сьогодні відбуватися в Україні.

Студентські роки – чи не найщасливіший період життя людини, протягом якого поглиблюється пізнання світу, відбувається становлення особистості та переоцінка цінностей, обирається подальша життєва дорога і приходять перші почуття.

Та з початком війни основним бажанням та мрією всіх українців є мир. Це підтвердила авторська поезія першокурсника спеціальності «Біологія» Василя Вознюка, пісня «Мир над Україною» у виконанні студентів першого курсу спеціальності «Українська мова» та поетична композиція «Молитва за Україну» від першокурсників Фахового коледжу спеціальності «Дошкільна освіта».

З вітальними словами до своїх юних вихованців звернулися проректор зі стратегічного планування і наукової роботи, доктор педагогічних наук, професор Микола Курач та виконувач обов'язків ректора, кандидат філологічних наук, доцент Роман Дубровський.

Студенти – це особливі люди. Крім того, що вони щоденно ходять на пари і посилено гризуть граніт науки, у них є чимало цікавих особливостей. Вони завжди умудряються поснідати-пообідати-повечеряти за 30 гривень і здати сесію, маючи купу «хвостів». Справжній студент може пишатися своєю ерудицією. Така людина, навіть якщо й трапляється запитання, на яке вона не знає відповіді, з гідністю зможе вийти із ситуації, що склалася. Студенти кмітливі та винахідливі, завжди готові відстояти свою точку зору, вміють вчасно і вдало розставити крапки над «і», з гумором сприймають будь-які ситуації, що трапляються з ними на лекціях, семінарах та в гуртожитку…

Упродовж довгих років навчання склалися п’ять головних заповідей справжнього студента:

1.Полюби лекції свої, бо вони є Альфа і омега іспиту твого.

2.Відвідуй всі семінари, та й запам’ятається особа твоя й ім’я твоє.

3.Запам’ятовуй імена викладачів своїх, тому що віддасться тобі сторицею.

4.Не забудь конспект свій, щоб не пояснювати викладачеві всю старанність твою до праведної науки.

5. Вивчи місця потаємні, де сховати шпаргалку, бо є ще адміністрація всюдисуща.

Крім цього, вони вміло користуються добрими порадами, які їм дають старшокурсники та друзі, для прикладу: перевіряйте поставлену вам оцінку, не відходячи від викладача; якщо оцінка вам не сподобалася, вимагайте заміни її на більш доброякісну, або права перепису роботи; і пам’ятайте: студент завжди правий та зможе підібрати потрібний пароль до серця викладача.

Всі ці ради-поради-заповіді пересипалися-перепліталися мистецькими номерами наших винуватців свята: гумористичною сценкою «На уроці фізкультури» (11-Ф), піснею «Pretty when you cry» від Соломії Біденко з 11-Мк групи, хореографічною композицією у виконанні студентки першого курсу спеціальності «Музичне мистецтво» Зоряни Перегінчук та четвертокурсниці Валерії Панчук, піснею «Сила роду» та поезіями Марії Коменярської від 11-Дк групи.

Веселий настрій створювали присутнім першокурсники Фахового коледжу спеціальності «Трудове навчання та технології» і «Фізична культура» Дмитро Рудюк і Марія Дмитрук зі студентськими жартами, Марія Скоропляс та Іванна Журибіда з 11-Мк групи відповідно з піснями «Очі на піску» і «Пароль», першокурсники спеціальності «Початкова освіта» з хореографічною композицією та їх колеги з 11-Н групи з поезією Тараса Шевченка «Мені однаково».

На завершення прозвучала пісня «Восьмий колір» у виконанні дружного колективу першокурсників спеціальності «Психологія». Свято пройшло у теплій та душевній атмосфері завдяки ведучим Надії Нікішкіній і Миколі Микулинцю та додало першокурсникам більше впевненості у своєму виборі ЗВО й у власних талантах.

Щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг і на цвинтарях, де насипані великі могили. Воістину говорять «колективний голод», «колективний холод, біль і страждання», «колективна смерть», які й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав можливість розповідати, свідчити, переконувати…

У цей чорний день Україна запалює свічки скорботи і болю… Перед ними, неоплаканими і невідспіваними, похованими без труни й молитви, позбавленими могили й шани, схиляємо голови у хвилині мовчання…

Удари дзвона у супроводі «Реквієму» В.Моцарта відкрили виховний захід «До Дня пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років», що проходив у читальному залі бібліотеки Кременецької гуманітарно-педагогічної академії ім.Тараса Шевченка. Його підготували і провели викладач Фахового коледжу Олександр Повар, студенти 41-Мк групи разом зі своїм груповим керівником Валентиною Мацковою та ведучі Неля Цьонь і Ганна Гоц у співпраці з працівниками бібліотеки, які презентували тематичну виставку книг «Голгофа голодної смерті».

Кожен, хто називає себе українцем, і кожен, хто проживає далеко за межами України та почув про неї через нинішню російську агресію, зобов’язаний знати інформацію про ці жахливі події нашої історії. Безпосереднім свідченням голодомору є статистичні дані про природній рух населення, його смертність, книги метричних записів. Об’єктивна статистика про справжню кількість жертв на даний час відсутня. До 1 грудня 1932 року такого обліку ніхто не вів. Крім того, статистика смертності велась до 15 квітня 1933 року, а потім її за командою керівника ДПУ П.Постишева припинили. До того ж усі дані про кількість жертв були дуже засекреченими.

Саме тому не можуть історики до цього часу порахувати, скільки насправді людей померло від голоду. А ще було знищено більш-менш об’єктивне джерело статистики – перепис населення за 1937 рік, яке показало зниження населення на 15 мільйонів чоловік.

Аналіз даних демографічної статистики 30-х років свідчить, що прямі втрати населення України від голоду 1932 року становили близько 150 тисяч чоловік. У 1933-ому голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності, сягали в 1932-1934 роках 5 мільйонів чоловік. Не менше мільйона загинуло на Кубані.

Один з дослідників вважає, що справжня кількість померлих від голоду складає приблизно 7,5 мільйона осіб. А на міжнародній конференції з питань голодомору в Україні була оприлюднена цифра 10 мільйонів людей.

Що ж відбувалося на селі? Пряму відповідь на це в історичних матеріалах, на жаль, не часто можна знайти. Однак посередніх свідчень про трагедію українського села досить багато. Одне з них – проблема дитячої безпритульності, що наростала протягом 1931-1933 рр. Діти залишалися без догляду, коли вмирали батьки, хоч, як правило, кістлява рука голоду торкалася дитячого організму раніше. Значно більше поширювалася бездоглядність при живих батьках. Не в силах дивитися на те, як вгасає дитина, батьки везли її до найближчого міста і там залишали: в установах, лікарнях, на вокзалах, просто на вулиці. Десятки тисяч підкидьків створили серйозну проблему, якою з ініціативи П.Постишева зайнялося політбюро ЦК КП(б)У.

Держава виділила певні кошти, щоб терміново створити дитячі притулки. Частково розв'язання цієї проблеми переклали на колгоспи, де організовувався патронаж. Було звернуто особливу увагу на своєчасне підбирання бездоглядних дітей силами міліції. В умовах, коли поширився канібалізм, життю беззахисної дитини кожного дня загрожувала смертельна небезпека.

Як свідчить Спільна заява делегацій 65 держав-членів ООН від 7 листопада 2003 року, «великий голод 1932-1933 років в Україні забрав життя від 7 до 10 мільйонів невинних людей…».

Якщо говорити про Голодомор мовою фактів, то вони підтверджуть, що голод був цілеспрямованим і штучним. Складовими політики Голодомору були: насильне вилучення всіх продовольчих припасів; липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель; серпень 1932 р. – прийнято закон «Про п’ять колосків», за яким засуджували навіть дітей, котрі збирали колоски пшениці на полях; листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян; грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

Блокада мешканців окремих територій та всієї України означала заборону на виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УРСР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР. Люди перетворювалися на звірів і їли траву, листя, качани кукурудзи без зерна, навіть людей. Одна жінка рідну дитину з'їла, а потім з розуму зійшла. Багато пухли з голоду і вмирали. А кому вдалося віднайти шмат хліба і з'їсти всмак, теж помирали від завороту кишок чи кишкової непрохідності.

Зі свідчень очевидця: «Взимку 1932-1933 року на село довели план додаткового збору зерна та сільськогосподарських продуктів. Щодня до нас приїжджали уповноважені райвиконкому та райпарткому, під керівництвом яких на кожному кутку були створені спеціальні комісії в складі десяти осіб, які ходили по хатах. Вони робили старанний обшук на горищах, по коморах, клунях, повітках, де міг бути схований хліб, і забирали зерно, квасолю, картоплю, буряки.

Деякі члени цих комісій брутально поводились при обшуках: перекидали горшки з їжею печі, перевертали діжки з квашеною капустою та огірками в погребах. З настанням весняної сівби 1933 року в Ковалисі почався масовий голод... Вимирали цілими сім'ями і в першу чергу – чоловіки та діти.

Мені знайоме це відчуття: в очах тьмариться, сили покидають тіло, а думка працює: «Знайти щось поїсти». Пам'ятаю, як ввели той клятий злополучний «Закон про п'ять колосків». Усіх, хто «крастиме державне колгоспне майно», буде розстріляно або позбавлено волі від 8 до 10 років. А як же не красти, коли хочеться жити?

Неподалік, за хатою, колоситься лан пшениці. Такий звабливий, такий теплий і лагідний. Солодкий, п'янкий запах вабить до себе, заворожує. Уже нема сили стриматися і ноги самі проступають до джерела життя – до хлібного поля. Зірвав три колосочки і схаменувся: чи ж ніхто не бачить? Озирнувся. Припав до землі; пригорнувся міцно-міцно, мов до матері, і поповз назад, додому, міцно стискаючи у руці три колоски. Страх сковував руки, серце калатало так гучно, що здавалось, чують усі навколо. Ще трохи… Уже недалеко... Кілька метрів проповзти – і рідне подвір'я...

Доповз… Не побачили... Приніс до хати аж три колоски. Три життя, три радості, три надії… Почуття невимовного великого щастя охопило мене; почуття радості за те, що зміг підтримати рідних, що приніс їм сподівання на порятунок…».

Цю сумну інформацію доповнювали тематичні відео, пісні, авторський вірш студентки 31-Дк групи Вікторії Романюк «Не засинай, розплющи оченята…», поезії, зачитані ведучими, розповіді про англійського журналіста Гарета Джонса, який вперше відкрито повідав світові про це смертельне лихоліття нашого народу.

І щоб таке страхіття ніколи більше не повторювалося, нам слід про все це знати, все пам'ятати. Адже пам'ять – нескінченна книга, в якій зафіксовано і життя людини, і життя країни. І, на жаль, багато цих сторінок вписано кривавими і чорними кольорами… Але це наша історія. Вона мусить бути правдивою. Бо відродження України і визнання її усім світом можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам'ять.

У затишному залі Гуго Коллонтая Кременецької гуманітарно-педагогічної академії ім.Тараса Шевченка відбулись урочистості з нагоди ювілею жіночого мистецького гурту «Палітра», що відмітив своє перше двадцятиліття. Історія його створення сягає вересня 2003 року, коли кременецькі художниці Тетяна Балбус, Олександра Панфілова, Анна Мацега, Зоя Мацишина і Наталія Білецька вирішили об’єднати свою творчу діяльність в єдиному згуртованому колективі. Оскільки ініціатива належала Тетяні Балбус, то вона й очолила новостворену «Палітру».

Упродовж 20 років плідної роботи гурт поповнюється новими талановитими художницями і щороку представляє свої нові творчі роботи у Кременецькому краєзнавчому музеї, Тернополі, Збаражі, Вишнівці, Почаєві, Дубно, Бережанах тощо. Він бере участь у польських пленерах в межах заходів, присвячених Дням Юліуша Словацького, у фестивалях народного мистецтва, в обласних, всеукраїнських та міжнародних виставках.

Для кожної художниці «Палітри» характерний власний стиль у мистецтві, улюблені мотиви зображення, матеріали та техніки виконання. Кожна з них вкладає всю свою енергію, натхнення та душу у створення творчих робіт.

Тетяна Балбус працює в галузі абстрактного і декоративного живопису, народного розпису, аплікації і колажу, ткацтва і писанкарства. Серед живописних матеріалів надає перевагу гуаші, хоча в пленерних роботах використовує акварель, акрил, олійні фарби. Любить створювати квіткові композиції з реальних мотивів, а також стилізовані зображення мотивів природи, людей, тварин, сюжетні картини на основі мотивів народного мистецтва. Своєрідне хобі художниці – створення декорованих виробів: пляшок, текстильних писанок, орнаментальних скриньок, тарелей, етноторбин тощо. У травні 2011 року Тетяна Балбус прийнята в члени Національної спілки народних майстрів України. У 2017 році їй присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості України.

У полотнах Олександри Панфілової переважає олійний живопис різних жанрів (натюрморт, пейзаж, портрет, тематична картина), також виконує акварельні роботи та декоративні розписи на склі (стилізовані натюрморти, тематичні картини).

Іванна Погонець – чудовий майстер олійного живопису (натюрморт, пейзаж, портрет, тематична картина). Надаючи перевагу пейзажному жанру, вона надзвичайно тонко відчуває мотиви природи, досконало передає їх стан та пору року. Колорит її картин ніжний, гармонійний, продуманий. Інколи художниця майстерно виконує роботи в техніках акварелі, гуаші, навіть ткацтва.

Богдана Гуменюк – професійний майстер живопису різних жанрів, надає перевагу зображенню квітів і пейзажів. Працює вона в акварельній і олійній техніках живопису, виконує пастельні роботи.

Частина учасниць гурту є випускницями спеціальності «Образотворче мистецтво» Кременецького гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка різних років.

Юлія Янчук в даний час працює у приватній Майстерні чудес «Викрутаси» (м. Кременець), де навчає діток та виготовляє рукотворні сувеніри. Працює в галузі образотворчого мистецтва, виконуючи роботи в техніках графіки, розпису, витинанки. Марія Швед творчо працює в техніках акварельного і олійного живопису різних жанрів, надає перевагу декоративному стилю, створюючи стилізовані зображення тварин, людей, квітів, природи. Останнім часом захопилася лялькарством, зокрема лялькою-мотанкою.

Юлія Трачук – керівник гуртків «Писанка» та «Сувенірні вироби» у Кременецькому центрі дитячої творчості. Працює в різних жанрах і техніках образотворчого мистецтва, насамперед олійного живопису (портрет, натюрморт, пейзаж, тематична картина). Олена Павлович працює в академії в галузі декоративно-прикладного мистецтва, виконуючи роботи в техніці вишивки. Ольга Зозуля виражає себе в різних жанрах і техніках образотворчого мистецтва, особливо захоплюючись олійним живописом в техніці мастихіну (портрет, натюрморт, пейзаж, тематична картина). Катерина Склярук – надзвичайно обдарована художниця у різних галузях мистецтва. Вона на високому фаховому рівні виконує акварельний, гуашевий та олійний живопис, створює чудові творчі роботи в техніці графіки в зображенні пейзажу, квітів, натюрморту, портрету, стилізованих образів людей і тварин.

Людмила Блищак – лялькарка, майстер народних промислів художнього моделювання. Лялькарством захоплюється досить давно, любить цей вид мистецтва. У її доробку – ляльки-мотанки як традиційний український оберіг, топіарій (дерево щастя), текстильна лялька, лялька-скринька, інтер'єрна лялька, ляльки з панчох (панчішна техніка) та оберегова лялька-мотанка. У кожній ляльці присутня харизма, душа та позитивна енергетика. Наталія Рублевська -- художниця-педагог, майстриня технік бісероплетіння та валяння. Вона виготовляє прикраси з бісеру та валяної вовни, аксесуари та елементи одягу у згаданих техніках.

Ці чарівні жінки є неординарними особистостями, що демонструють кожному поціновувачу мистецтва власне бачення світу, яке відображають у красі і неповторності своїх творів. Тож щирі слова привітань з нагоди ювілею гурту прозвучали з уст в. о. директора Фахового коледжу, кандидата філологічних наук, доцента Романа Дубровського, заступника міського голови Кременця Ігоря Гука, директора Літературно-меморіального музею Юліуша Словацього Тамари Сєніної, літературного редактора газети «Замок» Ніни Багнюк, майстра народних промислів Василя Петровського та редактора Кременецького радіомовлення Зої Карп’юк.

Упродовж ювілейного заходу чудові пісенні та інструментальні твори дарували винуватцям дійства юні представники музичного мистецтва академії та коледжу та їх наставники: солістка Софія Коваль (пісня «Душа» із репертуару Вів’єн Морт) і гітарист-вокаліст Юрій Лярський з піснею на слова Ліни Костенко «Вечірнє сонце», піаністка Ірина Матвійчук із твором Ганса Зімера «Перший крок», скрипаль Олег Дацюк з «Арією» Йоганна Себастьяна Баха у фортепіанному супроводі Людмили Дацюк і сопілкарка Мар’яна Томашівська з інструментальним твором Мирослава Блощичака «Вітер любові».

На завершення свята керівник жіночого мистецького гурту Тетяна Балбус від імені своїх колег зі словами щирої вдячності звернулася до присутніх і запросила їх переглянути виставку творчих робіт «Палітри» під музичний супровід піаністки Світлани Гуральної. Автор сценарію і ведучий дійства – Сергій Колісецький. За технічне забезпечення свята відповідав Левко Харамбура.